Ян колись мав люблячих батьків, які безмежно любили хлопчика. Батьки доглядали за ним, піклувались та вкладали всю душу та серце в його розвиток. Якщо Ян хотів до музею – вся сім’я туди йшла. Якщо ж до театру чи в парк розваг – також обов’язково відправлялись.
Проте все змінилось після того, як мама Яна покинула цей світ. Важка хвороба забрала її в хлопця та в його батька. Вона боролась недовго, адже виявили хворобу занадто пізно. Пару місяців вистачило, щоб з усіма попрощатися. З тих пір Ян та його молодший братик, якому тоді було всього рочок, стали напівсиротами.
Яну дуже важко давалось звикання до нового життя та він важко переживав таку втрату. Батько також не знав, куди дітись від відчаю та смутку, тому знайшов вихід, як забутись. Так. Він взявся за всім відоме п ияцтво.
Батько приводив в квартиру своїх друзів по чарці і вони «відпочивали» на кухні. Бувало так, що починали сильно буянити і Ян з братиком сиділи в кімнаті та намагались бути тихіше води та нижче трави, адже в будь-який момент могло прилетіти на горіхи.
Бувало й так що такий «відпочинок» батька міг затягнутись на декілька днів і тому дити сиділи в кімнаті холодними та голодними, адже вийти було занадто стр ашно. З часом батько привів додому нову жінку та сказав що це тепер буде мама для хлопчиків.
Хоча мама з неї так собі, адже вона не збиралась доглядати за дітьми. Їй було байдуже на них, а з часом Ян з братиком стали її дуже сильно дратувати. Тепер отримували прочуханки вона не тільки від батька, а від мачухи також.
З часом мачуха народила дитину. Маленьку дівчинку, яка стала для хлопців сестричкою. А ще підопічною про яку дбав Ян. Мачуха чхати хотіла на немовля і тому просто продовжувала п иячити з батьком Яна.
Хлопець в свої десять вмів вже вправно міняти підгузки, варити суміш, перевдягати, вкладати спати та навіть, якщо випадала така можливість, купати малих дітей. На братику навчився, а на сестричці вже досконало відпрацював.
Одного разу батько з мачухою пішли. Вони сказали, що йдуть до магазину та скоро повернуться. Ян звик, що їм часто довго не буває вдома, то ж просто замкнув двері та прийнявся бавити молодших.
Коли прийшов час їсти і обоє плакали, бо були голодні, Ян зрозумів, що з їжі є лише черствий хліб, а суміші для сестрички немає взагалі. Вода її не заспокоїла, а молодший братик по трохи гриз той сухий хліб.
Тоді Ян вдягнув молодших братика та сестричку, сам натягнув взуття і вони відправились до супермаркету, в якому часто закуповуються батько з мачухою. Вже був вечір, але їх там не було. Хлопець постояв та вирішив, що треба виходити з ситуації.
Ян, з сестрою на руках та братом біля себе, підійшов до жіночки, яка пакувала свої продукти та запитав:
– Добрий вечір, тітонько. Вибачте, що змушений про таке просити, але чи не могли б ви нам купити суміші для сестрички та щось перекусити? – схвильовано запитав Ян.
Жінка здивувалась та відповіла:
– Добрий вечір. Звісно, що куплю. Як я можу відмовити дітям? Але, сонечко, де ваші батьки?
– Вони пішли зранку в магазин і досі їх немає. Таке регулярно буває. Ми вже звикли, але цього разу суміші не було взагалі. Ми б з братиком на хлібі ще якось протримались пару днів, але сестричка так не зможе.
Жінка аж поблідла від почутого. Вона одразу купила їм повний пакет продуктів та дитячої суміші. Вони пішли всі разом додому. Коли благодійниця побачила, що батьків досі немає, то одразу ж викликала поліцію.
Дітей забрали в лікарню. Їх стан був незадовільним. Батьків, до речі, знайшли. Вони пішли «в магазин» на святкування дня народження. І про дітей геть забули.
Зараз Ян з братиком та сестричкою живуть в дитячому будинку. Вже є сім’я, яка забере їх всіх трьох собі, адже дітей розділяти не можна. Їм буде там краще жити, ніж з такими батьком та мачухою.
