Моя подруга Марія дуже гарна господиня. У неї й у хаті, і на подвір’ї все до ладу, акуратно і чистенько. А що вже на кухні — то вона чарівниця. Завжди смачно пахне випічкою в хаті, а у погребі повно квашеного і маринованого.
І сина свого єдиного теж навчила добре господарити. Він і на кухні не розгубиться, вміє смачно приготувати щось. Одним словом, гарний хлопець. Ніхто не відмовився б від такого чоловіка для своєї доньки.
А у мене донечка Іринка — ровесниця його. Я мала надію, що колись так буде. Але пів року тому Василь одружився і мої надії розсипалися. Дружина його Сніжана десь здалеку, з іншого району. Дівчина симпатична, але якась маломовна, чи то пихата. Слова з неї не дочекаєшся, ніколи не зрозумієш який у неї настрій.
Марія з першого дня жалілася, що хотіла б з невісткою поговорити, а вона все відповідає одним словом — так або ні. Інколи, каже, треба щось порадитися, або щось вирішити, а та навіть очей не відірве від телефона. Мовляв, робіть, як хочете. А Марія каже, що теж хотіла б трохи відпочити вже, щоб хтось взяв на себе хоч частину хатніх обов’язків. А Сніжана весь день сидить у телефоні.
Василь каже, що у селі немає місця для її роботи. Вона, виявляється, майстер манікюру. Я колись жартома сказала подрузі, що по тому, як себе веде її невісточка, можна було подумати, що вона професорка, або адвокатка. Он у мене дочка закінчила юридичний і працює за спеціальністю, але до людей привітна, старших поважає. Проте Марія не дуже любить такі розмови.
Недавно Марія знову прийшла до мене жалітися. Попросила вона невістку допомогти грядки полоти, бо самій важко на жарі. То Сніжана відповіла, що боїться руки забруднити, шкіра пересохне. Марія нічого не сказала, але ввечері після роботи пожалілася Василеві, що невістка нічого не допомагає весь день. Спить до обіду, а після обіду сидить у телефоні до самого вечора.
Василь мовчки послухав і нічого не відповів. А зранку перед роботою, коли мама готувала сніданок, сказав, що буде сам все допомагати, бо, так вийшло, що Сніжана нічого не вміє робити.
— Тоді нехай вчиться, бо у селі треба працювати. Хто таке бачив, щоб спати весь день. Ви живете вже пів року. Скільки разів твоя дружина приготувала тобі сніданок?
— Мамо, не сварися. Я люблю вас обох. Що поробиш, що вона зовсім не вміє готувати.
— Тоді нехай навчиться, ми всі колись вчилися. А коли будуть діти, що тоді?
— Мамо! Ось коли будуть діти, тоді вона всього і навчиться, — гримнув Василь і побіг на роботу.
А я собі подумала, що комусь дуже пощастило з чоловіком. І хтось цього абсолютно не цінує… Василю треба зовсім іншу жінку, не пара йому ця Сніжана.
А я б від такого зятя не відмовилася!
