Ніколи не думала, що у свої п’ятдесят сім доведеться їхати за кордон на заробітки. На жаль з приходом к _oвід наш ресторан закрився, весь персонал розпустили. До пенсії залишалося всього трішки, але ж потрібно за щось жити ці три роки. Та й маю двох донечок і трьох онуків, звикла їх радувати подарунками. Виручила мене моя кума Аня, вона з молоду в Італії, то ж обіцяла допомогти.
Коли їхала дуже хвилювалася, але все було добре, кума домовилася за роботу, одразу з житлом. Так праця була не легкою, але й отримувала солідно. Все що отримувала відправляла донькам, спочатку вони казали, щоб я собі відкладала, а далі вже й почали телефонувати коли їм на щось потрібно. Додому я поверталася раз на рік на Різдво, якраз на наступний день у мене день народження. Тож святкували два дні.
Я нічого не жаліла для своїх кровинок, обдаровувала їх як могла. Адже не відомо як має скластися їх доля. Доньки були вдячні, вони змогли собі ремонти поробити у квартирах. Замінили всі меблі та техніку у домі. На відпочинок навіть до Туреччини їздили влітку. Я раділа за дітей, хоч чесно кажучи доводилося економити на собі. Але я вирішила, що потерплю, аби вони були щасливі.
Хоча кума при зустрічі завжди питала “Ти приїхала собі заробити, чи дорослих дітей годувати й забезпечувати.” Та я як згадувала їхні щасливі очі, думала, що все роблю правильно. Та це Різдво принесло корективи у моє життя. Вірніше показало те, як до мене ставляться діти.
Коли мала вже збиратися додому, зателефонувала старша донька й сказала не купувати їм нічого. Краще вже дати гроші, а вони краще знають, що їм потрібно. Я звичайно була вражена, але нехай вже буде так. Не приємним стало те, що жодна донька не змогла мене зустріти, всі зайняті. Тож добиралася на таксі.
На наступний день Різдво, то ж не дивлячись на втому, почала готуватися. Адже на свято звикли всі в мене зустрічатися. Та зранку подзвонила старша Люда й сказала, що вони їдуть до сватів, не можуть же вони кожен рік зі мною святкувати, там також батьки. Я звичайно розуміла, що в чомусь вона права, але було не приємно, ми ж рік не бачилися. До молодшої сама набрала, й там мене чекав сюрприз, їх друзі запросили на кілька днів на відпочинок. То ж побачимося якщо вийде, а ні то на наступний рік. А подарунки просила старшою передати.
Такого свята в мене ще не було, я весь вечір проплакала. На наступний день почали всі дзвонити вітати з Днем народженням, доньки також зателефонували. Молодша лише привітала, а старша повідомила, що прийдуть завтра, бо сьогодні в них є справи. Святкували в мене в той день лише сусіди й подруги. Ось так зустріла своє шістдесятиріччя, провівши гостей вирішила, що вже завтра піду оформляти пенсію. Навіщо мені їхати на заробітки, я так звикла економити, що мені пенсії вистачить. Та й добре, що подарунків не купувала, маю гарне заощадження.
На наступний день приїхала старша донька з онучками, зять навіть не приїхав. Я їх пригостила, дала кожному солодощів, та інших смаколиків. А гроші сказала не дам, тому, що мені потрібно на щось жити, я ж не поїду більше на заробітки. Донька була здивована “Ти ж ще молода, он мама подруги на десять років старша і ще працює.” я ніяк не відреагувала, просто вийшла з кімнати. А коли повернулася почула як старша розмовляла з молодшою, запитувалася як тепер вони будуть жити, що всім батьки допомагають, а їхня мама ледача. Це лише підтвердило моє рішення не їхати за кордон, а пожити для себе.
Коли рідня почула від мене, що більше не їду на заробітки, замість підтримки висловила своє невдоволення.
