У житті іноді трапляються такі історії, що важко повірити в їхню правдивість. Цей чоловік приїхав відвідати свого сина до табору. Прогулюючись територією, вони знайшли телефон і вирішили набрати контакт «Тато».
Відвідував дитину у таборі, гуляли територією, знайшли телефон. Лежить собі на стежці, теплий ще, напевно, щойно випав з кишені якоїсь дурниці.
Спершу хотіли віднести на охорону, але дорогою вирішили, що можемо і самі зателефонувати за якимось номером, з’ясувати ім’я власника, і повернути йому телефон. Так навіть приємніше.
У телефонній книзі було лише два контакти. «Мама і тато». Секунду збожеволівши, я натиснув «Тату».
Привіт, синку! — пролунав у люльці густий приємний баритон.
Вибачте, це не синок. — Сказав я. — Ми знайшли телефон, хочемо повернути власнику. Це телефон вашого сина?
Так, сина. — трохи розгублено відповів співрозмовник на тому кінці. — А як він виявився у вас?
— Кажу ж, знайшли. Гуляли, дивимося, телефон лежить. Напевно, з кишені випав. Він у вас у якомусь загоні?
Хто?
Баритон відверто тупив. «Треба було матусі дзвонити», — подумав я. З іншого боку, мені було легко зрозуміти розгубленість батька, коли з номера дитини дзвонить якийсь незрозумілий мужик. Тож я терпляче повторив.
Син ваш. У якому він загоні ви знаєте?
— Він ні в якому не загоні.
Він що, вожатий?
Який вожатий?! Ви де взагалі цей телефон знайшли?
Тут, на території
— На якій території?
На території табору.
Якого табору? Це що, розіграш?
Знаєте, мені не до розіграшів. Я приїхав до табору відвідати свою дитину, ми знайшли телефон. Табір «Дружба». Ви що, не знаєте, де ваша дитина знаходиться?
— Я добре знаю, де знаходиться моя дитина! До жодного табору це стосунку не має. Ви або знущаєтесь, або тут якась помилка!
— А це ми зараз легко з’ясуємо. — Сказав я. Ми якраз підходили до будиночка охорони.
— Назвіть прізвище дитини та вік. — попросив я баритона.
І поки один із охоронців шарудів листами зі списком дітей, мій співрозмовник сопів у трубку, перетравлюючи те, що відбувається. Я спеціально тримав телефон ближче до охоронця, щоб баритон міг чути відповідь з перших вуст.
Є такий! — нарешті сказав охоронець, повторивши прізвище та ім’я дитини. — Шостий загін. Корпус три.
Чули? — спитав я у слухавку. — Зараз ми віднесемо дитині телефон, і ви вже там самі розбирайтеся, ваша це дитина, чи не ваша.
Добре. — відповів співрозмовник голосом, що добряче підсів. — Дякую. А де ви кажете цей табір знаходиться?
— У Костиному, це по Ярославці.
Твою дивізію! — несподівано вилаявся баритон.
Що? — Запитав я. — Щось не так?
— Та ні, так. Вибачте. — сказав баритон.
І секунду помовчавши, раптом зло процідив крізь зуби:
Все так! Просто цікаво, якщо дитина у таборі, то з ким ця красуня до Єгипту відлетіла?!
